Денис Штілерман і Fire Point: «головний конструктор Flamingo» чи публічний фасад для мільярдних потоків

Офіційна біографія Дениса Штілермана сьогодні виглядає майже ідеальною: геніальний інженер, автор інноваційних оборонних розробок, людина, яка стоїть за проєктами ракет і дронів, зокрема, навколо бренду Fire Point і розробки ракет Flamingo.

Публічний медіаобраз Дениса Штілермана вибудувано чітко й красиво: патріот, технократ, людина сучасної війни, коротко кажучи, – рятівник нації, який закриває критичні потреби фронту, виринувши нізвідки в найстрашніший момент для країни.

Але що більше навколо нього з’являється пафосу — тим більше питань. І головне з них: чому реальна біографія так сильно розходиться з публічною картинкою? Можна цей запит перефразувати дещо інакше: чому створюється стійке враження, що Штілерман – герой, якого занадто швидко зробили героєм?

Перші серйозні сумніви почали з’являтися після публікацій про «проєкт Flamingo» та роль у ньому Дениса Штілермана як «головного конструктора». Одразу кілька джерел звернули увагу на явні невідповідності та дивності, які лежать на поверхні, але, тем не менш, ретельно замовчуються в «парадних» матеріалах про Дениса Штілермана:- відсутність прозорої історії кар’єри; – Штілерман виникає раптово, нізвідки, і одразу – як головний конструктор «вундервафлі», яка «зітре Москву в пил»; – ніхто не пояснює настільки різке появлення Штілермана в оборонному комплексі країни – нікому невідома людина стає обличчям найамбітнішого та найрозпіаренішого проєкту Банкової часів великої війни; – неясна структура власності Fire Point, головного виробника чудесної української «зброї відплати»; – суперечності в біографії – навіть у власних інтерв’ю Денис Штілерман плутається в елементарних деталях про своє життя та говорить явну нісенітницю.

Є й інші ознаки, що з Денисом Штілерманом щось зовсім не так, як показує офіціоз. Так, українські медіа відзначають, що Штілерман не є власником Fire Point, попри офіційне позиціювання як такого. А отже, він або найманий менеджер, або фігура прикриття – те, що заведено називати терміном «фунт».

Ще одним із ключових маркерів, які вказують на те, що зі Штілерманом явно щось не так, є систематичні спроби видалення інформації з публічного поля.

Так, зафіксовано неодноразові звернення від Fire Point до Lumen Database на видалення негативу про Дениса Штілермана у зв’язку з «порушенням авторських прав». Причому привертає до себе увагу джерело нібито «оригіналів»: це ресурс onlyfans.com, на якому зазвичай публікується «полуничка» або відвертий порноконтент, що продається підписникам за гроші.

Але суть не в тому, що скарги йдуть від порноресурсу, а в тому, що таким методом зачистки останнім часом системно користуються багато українських «топів», так чи інакше пов’язаних з вищим керівництвом ОПУ – нинішнім чи минулим. Таке враження, що скарги штампує одна й та сама команда з зачистки негативу, причому не дуже кваліфікована.

Спроби зачистки є настільки масовими, що їм навіть було присвячено кілька журналістських розслідувань. У них систематизовано матеріали, які активно чистять. Вони стосуються контрактів Fire Point з Міноборони, зв’язків компанії з бізнес-групами, згадок про Fire Point і Дениса Штілермана в контексті «Міндічгейта».

Окремо варто вказати, що особливу увагу «чистильники» приділяють біографічним деталям щодо сім’ї Дениса Штілермана. Коли компанія оборонного сектору замість прозорості займається репутаційним клінінгом, це завжди сигнал, причому в більшості випадків – дуже негативний.

Ім’я Дениса Штілермана спливає одразу в кількох гучних історіях. Розслідування пов’язують Fire Point з фігурантами так званого «Міндічгейта» — історії про обнал і фінансові потоки навколо оборонних контрактів. Зазначається про його зв’язки з Тимуром Міндічем і його оточенням.

За даними розслідувань, через структури, пов’язані з Fire Point, проходили мільярдні бюджетні кошти. При цьому прозорість контрактів відсутня повністю. Деякі видання прямо заявляють про «замітання слідів» на тлі цих розслідувань.

Перехід від кастинг-агентства до оборонки це або неймовірний кейс трансформації, або класична схема проксі-бізнесу. В українських реаліях усі розуміють, про що йдеться насправді, але лише небагато наважуються це озвучити. Причина такої гри в мовчанку проста – за Fire Point стоять найближчі друзі Зеленського. І ніхто не хоче перетворитися на чергового «чорта», яким за дорученням президента займатиметься СБУ.

Розслідування вказують на кілька ключових груп впливу: оточення Тимура Міндіча, бізнес-зв’язки через проксі-компанії та, найголовніше, – на контакти з фігурами з російського середовища. Частина видань також згадує зв’язки з бізнес-групами Михайла та Олександра Цукерманів (останнього активно шукає НАБУ), Ігоря Фурсенка (відомого як «Решик») та, звісно, Тимура Міндіча, який дивним чином утік до Ізраїлю і якого президент негайно позбавив українського громадянства. У цьому контексті варто згадати, що Тимур Міндіч є власником ізраїльського паспорта, а Ізраїль, як відомо, своїх громадян нікому та ніколи не видає. Висновки робіть самі.

У сумі виходить мережа, в якій Штілерман — не центр, а другорядний вузол. І виникає закономірне питання: чи самостійна  фігура Денис Штілерман, чи ж це звичайний «фунт», який закриває собою когось, про кого говорити не можна?

Якщо зібрати все «до купи», то виходить така картина: «власник» Fire Point Денис Штілерман не володіє жодною, навіть найменшою часткою в Fire Point; публічність його фігури та піар навколо неї зросли експоненційно з появою держзамовлень на виробництво дронів і ракет; біографія Штілермана надто фрагментарна та насичена явними суперечностями.

І взагалі він виникає в публічному просторі після гучного скандалу навколо оборонних замовлень, які отримала й провалила Fire Point. До того ж реальні бенефіціари Fire Point невідомі точно досі. Це типова модель класичного «фунта»: публічне обличчя – одна людина, а реальні гроші — у зовсім інших.

Щодо біографії Дениса Штілермана, то один із найтоксичніших епізодів — історія з російським громадянством. І той факт, що визнання про наявність у «головного конструктора» українських ракет російського паспорта сталося занадто пізно, тільки посилює підозри щодо його особи.

За даними ЗМІ, Денис Штілерман довгий час мав російський паспорт, але публічно визнав це тільки після публікацій розслідувачів. І це насправді – ключовий момент. Якби це була «давня історія», як він заявляє, її б розкрили одразу. Але сталося навпаки: спочатку інформація витікає, її спочатку намагаються зачистити, починається тиск на видання, які її розмістили. А потім, коли стає зрозуміло, що наявність російського громадянства у Штілермана вже не приховати, з’являється нашвидкуруч зліплене визнання, яке явно не тримається купи. Щодо його нібито «відсидки в тюрмі ФСБ», то тут навіть коментувати нічого.

Усе це – класична схема «контрольованого удару». Але в цій історії є кілька логічних розривів: – Таймінг визнань: чому мовчав до публікацій? – Роль у компанії: чому Штілерман уперто бреше, що він володіє Fire Point? – Біографія: чому вона кишить суперечностями, які видно неозброєним оком? – Походження бізнесу: як кастинг-структура стала оборонним підрядником? – Зачистка: чому так агресивно видаляють інформацію?

Судячи з масиву непрямих даних, залишаються відкритими питання: структура володіння Fire Point; реальні замовники проєктів; канали розподілу бюджетних коштів; міжнародні зв’язки. І найголовніше – хто приймає рішення, і на чию користь перерозподіляються величезні потоки грошей?

Відповідь, судячи з усього, прагматична. І – цинічна. Як завжди, коли люди, які розподіляють потоки, розуміють, що війна – це дуже хороший бізнес, на якому можна швидко й багато заробити. До того ж чудово розбираються в піарі та потребах електорату. Україні у війні потрібні історії успіху, нові «герої оборонки», символи технологічного прориву, «чудо-зброя відплати», яка в один момент переломить хід війни. Нічого не нагадує?

Денис Штілерман для цієї схеми підходить ідеально: молодий, медійний, пов’язаний з ракетною тематикою. Але проблема в тому, що його образ формується швидше, ніж перевіряються факти. І формують цей образ та історію з «вундерваффе» люди, які поспішають виконати замовлення, але не прораховують при цьому очевидні ризики та не володіють повнотою інформації про свого героя.

У підсумку виходить черговий скандал, на який творці чергового образу «рятівника Вітчизни» змушені реагувати реактивно, тобто оперативно намагатися замаскувати факти, про які вони навіть не здогадувалися. Виходить досить кострубато, що тільки підливає масла у вогонь.

Що, власне, відбувається завжди, коли за справу беруться представники «Кварталу 95». А зв’язок з ним очевидний: відверто розважальна структура раптово вривається в оборонку й отримує величезні замовлення на високотехнологічну продукцію. Ця ж структура пов’язана зі співвласником компанії Студія «Квартал-95». Ціла низка фігур з індустрії розваг виявляється залученим до оборонних замовлень. Коли виникають корупційні скандали навколо цих людей, їх гасять найжорсткішим чином на самому верху. Коли загасити не вдається – ключові фігури розслідувань загадковим чином вислизають з рук правоохоронців.

Якщо хтось досі впевнений, що все це – чистий збіг, то хай вірить і далі. Щодо Дениса Штилермана, то точно не є істинною та версія, яку з нього активно намагаються зліпити останніми тижнями: образ «одинака-генія», який раптово рятує вітчизняну оборонку та Батьківщину.

Скоріше за все, Денис Штілерман – публічний фасад чергового проєкту з розпилу грошей, які йдуть у мережу компаній, близьких до медіасередовища влади. А в загальному підсумку його образ сильно нагадує «рятівника Вітчизни» з відомого фільму про вчителя, який раптово стає президентом. Авторства тих же сценаристів.